У цьому випадку гравітаційне поле Сонця захопить їх і направить до себе. Вирішення цієї проблеми знову ж таки неможливо без тісного міжнародного співробітництва.

По мірі того, як ростуть і загострюються проблеми, пов'язані з освоєнням космічного простору, все більш актуальним стає його міжнародно-правовий аспект. Процес вироблення угод, що містять принципи міжнародної космічної діяльності, розпочався в 60-ті роки. Своє ставлення до космосу світове співтовариство висловило в двох документах: Декларації правових принципів діяльності держав по використанню космічного простору, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1963 р., і Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла ( 1967 р.).

У цих документах знайшли відображення основні принципи космічного правопорядку: космос - надбання всього людства; національне привласнення частини космічного простору неприпустимо; космічний простір може використовуватися лише в мирних цілях; неприпустимо шкідливий вплив на космос та забруднення космічного простору [7].

У розвиток цих принципів пізніше було укладено ряд інших угод: Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір (1968 р.), Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (1972 р.), Конвенція про реєстрації об'єктів, що запускаються в космічний простір (1975 р.), Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 р.).

В результаті цих та низки інших угод до цього часу сформувалася особлива галузь міжнародного права - міжнародна відповідальність за правопорушення у космосі. Поняття відповідальності в міжнародному космічному праві має два аспекти - політичний і матеріальний. Політичну відповідальність встановлює ст. 6 Договору з космосу, в якій говориться, що держава-учасник договору зобов'язана відповідати перед суб'єктом міжнародного права за відповідність своєї космічної діяльності загальним нормам і принципам.

Матеріальну відповідальність за шкоду встановлює ст. 7 Договору. Ця відповідальність може виражатися в наступних формах: репарації (грошове відшкодування збитку), реституції (відшкодування збитку в натуральній формі), субстітуціі (заміна знищеного або пошкодженого майна) та ресторації (востановление державою-порушником первісного стану пошкодженого об'єкта). Не зайвим буде нагадати, що уряду Російської Федерації вже неодноразово доводилося відшкодовувати збиток, нанесений Казахстану в результаті аварій ракет-носіїв «Протон» на космодромі «Байконур».

Відповідальність за правопорушення у космосі регламентує і ряд інших актів міжнародно-правового порядку: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою, Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (1972 р.). За цими документами суб'єктами міжнародної відповідальності вважаються держави, що здійснюють запуск космічних об'єктів, а разом з ними і міжурядові організації, які займаються космічною діяльністю. Невирішеним залишається питання про відповідальність приватних організацій, провідних космічні дослідження.