І таке міжнародне співробітництво у використанні космосу вже складається. Перший спільний радянсько-американський проект «Союз-Аполону», як відомо, був здійснений вже в 70-ті роки.

Міжнародне співробітництво в освоєнні космічного простору, в тому числі на комерційній основі, особливо бурхливо розвивався в 90-ті роки. Створена спільна російсько-американська компанія з космічним запуску «Хрунічев-Локхід», російсько-французька компанія «старіємо», російсько-німецьке підприємство «Еврокот» та ін

беруть участь ще 13 держав: Японія, Канада, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Іспанія, Франція та ін В результаті міжнародної кооперації Росії, США, Норвегії та України в Індійському океані створено плавучий стартовий комплекс для важких носіїв «Зеніт». Не за горами і інші досить вражаючі проекти. Тим самим освоєння космічного простору з кожним роком стає все більш глобальною проблемою, у вирішенні якої зацікавлене все людство.

Не можна не бачити і тих протиріч, які з'явилися у взаєминах різних країн світу у зв'язку з успіхами освоєння навколоземного простору. Космічне телебачення дозволяє не тільки покращувати якість телеі радіомовлення, зробити його доступним для усіх куточків нашої планети, але і втручатися у справи суверенних держав за допомогою засобів масової інформації, тобто вести інформаційні війни. Проти такого використання «мирного» космосу активно заперечує більшість держав - членів ООН.

Відверто політичний характер носить питання про геостаціонарних орбітах. На цих орбітах, що знаходяться в площині екватора, супутники обертаються зі швидкістю, яка дорівнює кутовий швидкості обертання Землі навколо своєї осі. Це дозволяє такому супутнику залишатися постійно нерухомим щодо певної точки поверхні Землі. Трансльовані з нього телевізійні програми можуть прийматися безпосередньо на побутові антени, що відкриває можливості прямого інформаційного втручання, підриває суверенітет національних держав.

Геостаціонарній космічний простір в силу своєї унікальності визнано обмеженим природним ресурсом. Існують певні обмеження на кількість супутників, що розміщуються на таких орбітах (частка російського сегмента геостаціонарній орбіти становить близько 5% світової). Тим часом число таких супутників неухильно росте: тільки в 1996-2000 рр.. на геостаціонарну орбіту їх було виведено більш 300. Близьке сусідство супутників на орбіті веде до радіоперешкод. Крім того, ряд екваторіальної країн висунули домагання на окремі сегменти геостаціонарній орбіти, що ще більше ускладнює міжнародне співробітництво.

В серйозну проблему перетворилося дистанційне зондування земної поверхні із супутників. Багато держав світу категорично заперечують проти розповсюдження результатів такого зондування, оскільки це суперечить їх національним інтересам.

р.) держава, що має даними, отриманими в результаті такого зондування з дозволом на місцевості більше 50 м, а також інформацією про природних ресурсах або економічний потенціал іншої країни, не має права їх розголошувати або передавати кому б то не було без згоди країни, якій належать зондіруемие території.