Уявлення про невичерпна запасів риби у Світовому океані швидко розсіюється. Зберегти ці запаси силами однієї держави неможливо. Необхідний розумний компроміс, бажання йти на поступки, поступатися національними інтересами заради майбутнього Океану. Однак досягти такого компромісу виявляється досить непросто. Яскравою ілюстрацією цього служить історія регулювання морського лососевою промислу в північній частині Тихого океану.

Після поразки у Другій світовій війні Японія, втративши Курильських островів і Південний Сахалін, лишилась возможност займатися річковим лососевих промислом, але знайшла блискучий вихід з цього положення. Японські рибалки почали відловлювати російських та американських лососем в місцях їх нагулу в Тихому океані дрифтерними мережами. До 1957 р. Японія довела улов лососем в море до 170 тис. т, зайнявши у цій справі понад 2 тис. суден. Про можливості та згубність такого промислу для лососевою стада свідчать такі цифри: японське дрифтерними судно здатне виставити 20 км мереж всього за годину, а за дві години 40 таких судів можуть перегородить Японське море в найширшої його частини.

Японський морський промисел лососем самого початку орієнтувався на лососевих стада, нерест в річках СРСР, США і Канади, при цьому найбільше страждала Амурская кета. Загальне прагнення Росії, США та Канади обмежити такий промисел шляхом укладання міжнародної конвенції призвело до успіху лише в 1992 р. Японці погодилися підписати угоду тільки після того, як опинилися в змозі компенсувати втрати уловом в море за рахунок збільшення продукції своїх рибоводних заводів. За той час, поки йшли консультації та переговори, у Японії було створено потужне рибальство, що дає до 250 тис. т лососем в рік [5]. З 1992 р. японський дрифтерними лов став регулюватися чотиристоронньої конвенцією. Улов Японії у відкритому морі скоротилися до 30 тис. т, і це відразу ж позначилося на чисельності кети в суміжних країнах. Однак для досягнення такої угоди знадобилося декілька десятків років.

Складно вирішуються й інші необхідні в міжнародному масштабі заходи по збереженню біологічних ресурсів Світового океану: визначення промислових квот (обмеження кількості виловлювати риби), обмеження сезону промислу, розміру ячеі мереж і т.п. В серйозну міжнародну проблему перетворюється морське браконьєрство. Ці та багато інших питань раціонального використання ресурсів Світового океану в інтересах усього людства ще чекають свого рішення.

Багато чого в цій сфері залежить від внутрішньої морської політики національних держав. Відсутність такої політики знижує ефективність освоєння та використання ресурсів океану.